Існує LinkedIn-голос: речення в один рядок, непрошений урок, «із гордістю повідомляю» — і більшість тих, кому сайт не до душі, не люблять саме це. Добра новина: цей голос необов'язковий. Платформа здебільшого винагороджує протилежне: конкретну річ, сказану просто тим, хто її явно зробив.
Пиши про роботу, а не про себе
Пости, що розходяться, мають у собі щось: цифру, помилку, «до і після», рішення й причину. «Цей квартал багато чого навчив» нічого не дає незнайомцю. Щось на кшталт «ми перенесли виставлення рахунків на день передачі роботи й почали отримувати гроші на тиждень швидше» — дає.
Формат, який легко повторювати
- 1Що я намагався зробити.
- 2Що зробив — у двох-трьох реченнях.
- 3Що вийшло, разом із тим, що не спрацювало.
- 4Одне речення, яке читач може забрати з собою.
Це і є пост. Він займає десять хвилин, його можна написати в неділю й запланувати на вівторок зранку, коли ти будеш надто зайнятий, щоб робити це наживо.
Те, про що ніхто не каже: коментарі
Пост — це початок розмови, а не вся вона. П'ять хвилин відповідей у першу годину й п'ять хвилин корисних коментарів під чужими постами зроблять для тихого профілю більше, ніж другий пост. Якщо робити щось одне, крім писання, — роби це.
Що викинути
- Приманку для реакцій: «погоджуєтесь?» без нічого за цим.
- Позичені історії, що не траплялися з тобою.
- Позначення десяти людей, які про це не просили.
- Блок хештегів. Кількох доречних вистачає, а багато хто не ставить жодного.
Тобі дозволено постити раз на тиждень. Ніхто не рахує. Щотижневий правдивий пост вартий більше за щоденний, який ти ненавидиш писати.